Види, форми та етапи торгівлі людьми

Торгівля людьми являє собою складний, багатоетапний процес, кожна стадія якого супроводжується певними діями, спрямованими, насамперед, на поставлення жертви в повну залежність від торгівця людьми і забезпечення досягнення основної мети – експлуатації. Як правило, на кожній стадії задіяні різні групи злочинців.

У класичному варіанті схема діяльності злочинних груп, що займаються торгівлею людьми, виглядає так:


Вербування– це перший етап торгівлі людьми, який нерозривно пов’язаний з наступними та створює сприятливі умови для їхньої реалізації. В контексті торгівлі людьми під вербуванням слід розуміти досягнення домовленості шляхом безпосереднього наймання, тобто запрошування і набору добровольців ніби для участі у певній діяльності.

Особливістю такого вербування є повний або частковий обман майбутньої жертви. У першому випадку людині, наприклад, обіцяють працевлаштування у певній сфері, а потім змушують займатися іншою діяльністю, у іншому – вона хоча і знає, чим буде займатися, однак її обманюють стосовно умов праці або країни призначення. Під час вербування людина може здогадуватися, що їй доведеться працювати у важких умовах, однак вважає їх прийнятними для себе задля того, щоб заробити необхідні кошти на покриття боргів або термінових витрат родини.

Взагалі метод вербування обирається залежно від особистості майбутньої жертви та обставин. У деяких випадках вербувальники можуть використовувати й інші засоби впливу (шантаж, погрози тощо).

Основне завдання злочинців на даному етапі – у будь-який спосіб переконати людинупристати на їхні пропозиції та підштовхнути до дій, які зрештою приведуть її у тенета рабства. На відміну від жертви, злочинці добре знають, що її очікує в реальності. Незважаючи на те, що на стадії вербування жертви нібито дають свою згоду, її не можна розглядати як дійсно свідому, оскільки отримано її було з використанням злочинних засобів впливу.

Часто вербувальники пропонують допомогу у оформленні необхідних документів, організації подорожі або грошову позику, намагаючись відразу узяти жертву під свій контроль та втягнути її у боргову кабалу.

Непоодинокими є випадки, коли вербуванням займаються близькі знайомі (колишні однокласники, колеги по роботі тощо) і навіть родичі. Так, наприклад, за даними громадської організації Донецької обласної Ліги ділових та професійних жінок, більше половини постраждалих, які звернулися до неї по допомогу, були продані у рабство саме людьми з близького оточення.

Нерідко в якості вербувальників виступають колишні жертви, яких можуть примушувати до цього шляхом погроз або в обмін на свободу. Деякі, з різних причин, намагаються вчинити з іншими те, що вчинили з ними. Вербування може здійснюватися також через оголошення про працевлаштування або навчання за кордоном в ЗМІ, в соціальних мережах, туристичних, шлюбних та модельних агенціях, фірмах з працевлаштування за кордоном, через програму AU PAIR, листування («наречена поштою»), спеціалізовані сайти ,тощо.



Дослідження проблеми торгівлі людьми свідчать також про те, що останнім часом спостерігається переорієнтація вербувальників на роботу в сільській місцевості та невеличких містах, де існують складнощі з працевлаштуванням і досить низький рівень життя та поінформованості населення. Вербувальники почали ширше використовувати особисті знайомства і зв’язки.

Переміщення.Торгівля людьми, як правило, передбачає будь-яке пересування жертви, але не обов’язково з перетинанням міжнародних кордонів. Торгівці переміщують жертв з їхнього середовища, від їхніх сімей та друзів і тримають в ізоляції, в місцях, де можуть їх контролювати і утримувати в залежності.

У випадках транснаціональної торгівлі людьми, в’їзд до країни призначення може відбуватися відкрито чи таємно, під примусом чи добровільно, легально або нелегально.

Перевезення відбувається найчастіше із супроводом – явним або прихованим. Це робиться, аби унеможливити ситуації, коли жертва може не прибути до місця призначення, наприклад, самостійно змінивши маршрут, або через затримання еміграційними/прикордонними службами. Такий супровід також має на меті зменшення кола контактів жертви з оточенням. Варто зауважити, що на етапі перевезення жертва торгівлі людьми часто ще не усвідомлює, що її ошукали. Це важливий момент, зокрема для визначення можливостей і обмежень правоохоронних органів щодо ідентифікації жертви і попередження злочину. На цьому етапі також важко довести, що торговець збирається експлуатувати жертву, оскільки ті самі не знають умов, в які вони потраплять у пункті призначення. Проте на етапі перевезення постраждалі можуть вже зазнавати обмеження свободи пересування та спілкування, грубого поводження, фізичного знущання та іншої шкоди.



Нерідко жертв переховують, використовуючи при цьому різноманітні засоби: укривають в спеціальних приміщеннях, змінюють персональні дані, документи, зовнішність тощо.

Наступний етап торгівлі людьми – передача людини, яка є об’єктом торгівлі, до рук іншого представника злочинного ланцюга. Так само відповідною дією з боку партнера по угоді є одержання такої особи. Таким чином, здійснюється акт, в результаті якого жертва переходить під контроль іншої людини.

Експлуатація є кінцевим етапом торгівлі людьми.

Наразі достеменно невідомо, яка кількість постраждалих від торгівлі людьми потрапляє в той чи інший вид експлуатації, однак найбільш поширеними вважають трудову, сексуальну та змішану експлуатацію. Сексуальна експлуатація є найприбутковішою для торговців людьми і при цьому має найважчі фізичні та психічні наслідки для постраждалих осіб через постійне фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яким вони піддаються.

Постраждалих експлуатують у різноманітних місцях: будинках розпусти, вуличній проституції, саунах та масажних салонах, приватних будинках і квартирах або в агентствах дівчат за викликом.

Як правило, їх примушують:

· працювати ненормований час,

· займатися небезпечним сексом, що робить їх дуже уразливими до всіх видів інфекцій, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ-СНІД,

· вони мають приймати протягом тривалого часу гормональні препарати, щоб уникнути вагітності,

· вони не мають права вирішувати, скільки клієнтів на добу обслуговувати чи які послуги надавати.

Останніми роками спостерігається стійка тенденція до зростання частки трудової експлуатації, у яку потрапляють як чоловіки і жінки, так і діти. Чоловіків зазвичай використовують на важких роботах: у сільському господарстві, на будівництві, потогінних виробництвах. Їх змушують працювати по 16–18 годин на добу, без вихідних, з абсолютним порушенням техніки безпеки праці. Часто такі особи повністю ізольовані, проживають в антисанітарних умовах, без належного харчування.

Жінок використовують на «більш легких» роботах: як доглядальниць за хворими або літніми людьми, хатніх робітниць, на підприємствах з пошиття одягу, тощо.

У процесі трудової експлуатації на початку роботи постраждалим, як правило, обіцяють заробітну плату після виконання певного обсягу або наприкінці певного терміну роботи. Проте коли через певний час вони починають наполягати на виплаті заробітної плати, їм пояснюють, що жодних коштів вони не отримають і мають працювати стільки, скільки хазяїн вважатиме за потрібне. Будь-який спротив жорстоко карається побоями, обмеженням у пересуванні, голодом, залякуваннями.

Досить розповсюдженим видом експлуатації є жебракування. Для цього работоргівці зазвичай використовують тих, для кого формальна зайнятість практично неможлива, – інвалідів, дітей, людей похилого віку. Їх використовують як у межах країни, так і за кордоном. У деяких випадках жебраків калічать, щоб викликати співчуття і збільшити розмір прибутків.

Упродовж усього процесу торгівлі людьми, і особливо на стадії експлуатації, жертва ризикує бути втягненою у протиправну діяльність. Експлуатація може включати примушування до крадіжок, виробництва та транспортування наркотичних засобів, провозу контрабанди, здійснення інших правопорушень. В Україні таких фактів поки що зафіксовано небагато, але певні тенденції спостерігаються в ряді інших країн (наприклад, Австрії, Англії, Узбекистані).

Злочинні угрупування вже добре освоїли прибутковий ринок незаконної торгівлі органами, який був породжений величезним дефіцитом в донорській системі. За оцінками експертів ООН, наразі жодна держава не спроможна у повному обсязі задовольнити потреби в людських органах для пересадки, в той час, як кількість людей, які очікують на такі операції, постійно зростає. Так, наприклад, в США протягом першого року робиться тільки 25% трансплантацій, а в Японії – лише 10%. Середній період очікування подібної операції складає 3 роки. За наявності дефіциту органів для пересадки злочинна діяльність у цій сфері приносить великі прибутки. Експерти стверджують, що щороку відбувається кілька тисяч нелегальних трансплантацій нирок від живих сторонніх донорів. Деякі з них, хоч і не всі, отримані внаслідок торгівлі людьми.

Нерідко постраждалі від торгівлі людьми піддаються змішаній експлуатації – зазвичай трудовій та сексуальній, однак можуть траплятися й інші комбінації.


2330610556388532.html
2330710420675806.html
    PR.RU™